zel.fon 1Це був 1987 рік. Тоді у Херсонському обласному протитуберкульозному диспансері розпочалася історія Галини Коваль як лікарки-фтизіатра.

Упродовж усього часу роботи у фтизіатричній службі Галина працювала і з хворими на нові випадки туберкульозу, і на поширені мультирезистентні форми туберкульозу, з дорослими та дітьми.

 

І хоча зараз приклад Херсонської області у виявленні і лікуванні туберкульозу переймають інші регіони України, так було не завжди.

Галина поділилася з нами своєю історією про те про те, як це – бути першою, хто йде проти системи, хто формує людяне ставлення лікарів до своїх пацієнтів, хто з кожним кроком руйнує дискримінацію хворих на туберкульоз.

Цією історією ми відкриваємо серію матеріалів про лікарів-фтизіатрів, які незважаючи на обмежені ресурси, ризиковану роботу та відсутність підтримки, змінюють систему власними силами.

ТАК БІЛЬШЕ БУТИ НЕ МОЖЕ

Коли у 1995 році спалахнула епідемія туберкульозу, через відсутність дитячих фтизіатрів Галину перевели на роботу у дитяче туберкульозне відділення.

У ньому було багато дітей з локальними формами туберкульозу, контактних з  хворими на заразну форму захворювання, із дитячих будинків, сироти.

Та для їх стаціонарного лікування не було відповідного приміщення, тому санаторій для дорослих перепрофілювали у дитячу туберкульозну лікарню.

Там Галина працювала завідуючою дитячим відділенням до 1998 року, поки не перевела дітей у новостворену лікарню, а сама повернулася до роботи з дорослими. Та знову через відсутність кадрів у диспансерно-поліклінічному відділенні вона із стаціонару перейшла працювати на амбулаторний прийом.

Кінець 90-х років та початок 2000-х були неймовірно складним у житті лікарів-фтизіатрів: ані відповідної заробітної плати, ані тих, хто хотів би в таких небезпечних умовах працювати, переповнені важкими хворими стаціонари та амбулаторні прийоми у диспансерному відділенні, які подекуди сягали до 70 пацієнтів на одного лікаря на день.

Разом з тим відбулося скорочення персоналу і раптово помирає завідувачка поліклінікою.

«Я залишилася одна. Мені доводилося приймати 4 людини одночасно. З собою брала двох медсестер та двох санітарок. Вони все записували, а потім за руку вели пацієнтів на діагностику, бо інакше хворі губилися: не знали, куди йти.

Через це я могла б не встигнути всіх приймати, а багато людей приїжджали з далеких районів області. Лікарі направляли всіх хворих до нас, не беручи у них навіть аналізи мокротиння.

Коли до мене почали привозити пацієнтів, які на прийомі ж помирали, я вирішила, що так більше бути не може», – каже лікарка.

 

НАЙВИЩА ЗАХВОРЮВАНІСТЬ І ПРОТИСТОЯННЯ

Як головний позаштатний фтизіатр, Галина розробила алгоритм виявлення хворих на туберкульоз серед груп ризику.

Медичні працівники всієї області мали зробити перепис населення і визначити групи ризику.

«Я особисто перевірила мільйон населення, щоб проконтролювали правильність планування, та поіменно перевіряла виконання планів. Вчила працювати з електронними таблицями, щоб облегшити роботу медичних працівників. Знали б ви, скільки я вислухала “гарних слів” на свою адресу, – згадує Галина. –

У результаті такої пильної роботи з групами ризику ми отримали значний ріст захворюваності. У 2005 році мали найвищу в Україні захворюваність на туберкульоз. Вона була вдвічі вища, ніж середня в країні».

За такі високі показники фтизіатрична служба області отримувала багато критики від управління охорони здоров’я.

Та кожний встановлений діагноз контролювала Централізована лікарська консультативна комісія, яку тоді очолювала Галина.

«Незважаючи на це, у 2007 році скарги почали надходити і з Міністерства охорони здоров’я, мовляв, «фтизіатрична служба області неправильно працює, неправильно діагностує туберкульоз». На це директор департаменту відповів: «Нехай приїжджає міністерська комісія і сама все перевіряє», – згадує Галина.

Так і сталося. Незабаром до Херсону приїхала комісія, до якої входило 12 людей. Але у ході перевірки не лише не знайшла порушень, а ще й нагородила Галину грамотою МОЗ України.

Відтоді приклад Херсонського обласного протитуберкульозного диспансеру почали переймати й інші області.

АМБУЛАТОРНЕ ЛІКУВАННЯ

Коли кількість виявлених хворих почала набагато перевищувати кількість стаціонарних ліжок, фтизіатрична служба області вирішила, що потрібно змінювати моделі лікування туберкульозу.

Так з 2000 року у Херсонській області вперше в Україні запровадили амбулаторне лікування, а з 2006 року пацієнти почали лікуватися за місцем проживання під контролем медичного працівника.

«Коли ми розпочинали впроваджувати контрольоване лікування, розуміли, що сам лікар-терапевт не буде контролювати весь перебіг захворювання. Він може лише послухати, проконтролювати побічні реакції.

Тому зробили акцент на середній медичний персонал.

У нас не було такого, щоб медичні сестри відмовлялися піклуватися про хворих на туберкульоз людей, – розповідає лікарка.

Під час навчання середнього медичного персоналу ми розповідали, що маємо бути першими, хто звертає увагу на хворих на туберкульоз, ділилися тим, наскільки любимо наших пацієнтів».

Галина вважає, що на амбулаторному лікуванні можуть знаходитися ті пацієнти, які можуть дати собі раду у лікуванні.

«Через 5-10 років буде мало пацієнтів, їх будуть швидко лікувати і вести амбулаторно. Але на сьогодні є дуже важкі хворі. Вони мають побічні реакції від лікування, їм постійно потрібно підбирати препарати, щоб вони під час лікування почували себе комфортно, – запевняє Галина.

Зараз ми зовсім по-іншому підходимо до моделі лікування туберкульозу.

Розуміємо, що немає потреби закривати хворих, обмежувати в роботі, навчанні, коли вони вже не заразні.

Людина повина мати можливість бути у суспільстві, бути соціально активною», – зазначає лікарка-фтизіатр.

Для пацієнтів на амбулаторній формі лікування вона впровадила відеоДОТ. За його допомогою має постійний зв’язок зі своїми пацієнтами. Він дає можливість звести до мінімуму незручності та витрати пацієнтів, які раніше мусили щоденно навідуються до лікувального закладу для контролю за лікуванням.

Більше того, щоб сформувати прихильність медичного персоналу до хворих на туберкульоз, з 2011 року Галина читає тренінги для сімейних лікарів.

Цікаво, що у період з 2005 по 2018 рік захворюваність на туберкульоз у Херсонській області знизилася у 2,5 рази. За словами Галини, таких значних позитивних результатів немає в жодній іншій області України.

Лікарка переконана, що стигма та дискримінація до сьогодні не подолані в Україні – люди все ще боїться хворих на туберкульоз, але на питання щодо ставлення до пацієнтів відповідає: «Треба ставити себе на місце людини, яка потрапила у таку ситуацію. Коли лікар ставить себе на місце пацієнта, будь-які питання зникають».

Джерело: tbpeopleukraine