DSC0 1Земля – це найцінніший ресурс Херсонщини. Однак, добрий господар знає, без потрібного захисту та добрив, весь урожай може просто загинути. Напередодні свята – Дня працівників сільського господарства, ми поспілкувалися з членом президії ветеранів Олешківського району, людиною «від землі» – Анатолієм Дмитровичем Миргородом. Все життя він пропрацював на полях Олешківського району, і точно знає, що саме потрібно, аби зібрати гарний урожай.

У Анатолія Дмитровича, за його ж словами, фактично один запис у трудовій книжці. Тоді подібна відданість посаді вважалася звичайною справою.

- Я вчився в Харкові, закінчив Харківський сільськогосподарський інститут. Раніше для нас обирали робоче місце там, де були вакансії. Для мене знай­шлася в Каховці. Попрацював там недовго, пізніше перевели до Цюрупинська. І тут я з 1974 року. Останні 17 років я був начальником станції захисту рослин, – згадує Анатолій Миргород. – Нашу організацію тоді називали «Райсільгоспхімія». Було багато техніки, від 90 до 100 тракторів, та інші різноманітні машини. Ми вивозили органічні добрива на поля району.

Всього в тодішній «сільгоспхімії» працювало 250 осіб. За рік працівники вивозили на поля району до 350-400 тонн різних добрив.

- Справа в тому, що землі у нас в районі дуже бідні. У нас є багато сонця, добра вода, але дуже бідна земля. Якщо порівняти з харківськими, черкаськи­ми чорноземами, то там 7-8 відсотків гумусу, а в нас 0,3-0,5%. Всі люди, які працюють у нас в господарствах розуміють, що якщо не внести добрива (мінеральні або органічні), то практично нічого на цьому піску рости не буде, – стверджує Анатолій Дмитрович.Найбідніша земля у нас у Костогризово. Там 0,34 відсотки гумусу. Чим далі від річки, тим кращі були землі. Хорошої землі в районі майже не лишилося, десь два відсотки, це поля в Щасливому, Новій Маячці. Тамтешнім фермерам пощастило.

Крім добрив «популярним» в сільгоспхімії був і гіпс. Його теж вивозили на поля, в кількості 16-18 тисяч тонн. Серед агрономів-хіміків гіпс теж вважається добривом, адже він «пом’якшує» солончаки. А останніх в Олешківському районі дуже багато.

Звісно, що працювали спеціа­лісти з сільгоспхімії не лише в самому райцентрі – бригади були розкидані по всьому району.

- У нас була дільниця в Раденську, в Старій Маячці. На станції в Брилівці ми приймали добрива, там була бригада вантажників. Бригада в Раденську обслуговувала господарства в Великих Копанях, Костогризово, Козачих Лагерях. Ми завжди вважали, що техніка повинна бути максимально наближеною до землі, до полів. Тому наші транспортні одиниці знаходилися в «бойовій готовності» поруч із господарствами, – розповідає Анатолій Миргород.

Звісно, працювали в місцевих бригадах мешканці найближчих сіл. А за додатковим досвідом «агрохіміки» їздили по всій країні. Закарпаття, Хмельницька, Івано-Франківська області. Постійними були візити і до постачальників добрив. Тоді це були великі заводи у Сумах, Горловці, Рівному, Черкасах.

- Сільгоспхімія Олешок була одна з найпотужніших в області, – впевнений Анатолій Дмитрович. – Ми виконували великий об'єм робіт. Така організація існувала тоді в кожному районі, і, до речі, була не бюджетною. Тому ми працювали цілий рік. Нам треба було заробляти гроші. Було навіть таке, що декілька разів з Херсона завозили сапропелі (відходи з очисних споруд) та отримували чудовий результат на полях. Тобто, зима не зима, а робота в нас була. Пам’ятаю, одного разу 31 грудня прийшло 11 вагонів аміачної селітри. Я підняв всіх людей, бо тоді за несвоє­часне розвантаження вагонів було дуже серйозне покарання. Стали гуртом, і – вперед, вперед, вперед. 10 година ночі, а ми ще у вагонах... Світили машинами. І десь на початку 12 години, ми все ж таки розвантажили ті вагони. І потім з гарним настроєм розвезли людей по домівках. Одним словом, згуртувалися та зробили. Зараз, як на мене, такого згуртування не вистачає. Я на своїй посаді постійно був у господарстві, серед людей. І працював, і їздив на поля, і розвантажував добрива нарівні з іншими. Ніколи не показав, що я «великий начальник».

У тодішній сільгоспхімії була власна лабораторія. Можливості були досить великими: аналіз ґрунтів, листова діагностика – хіміки добре знали після подібних аналізів, чого саме не вистачає рослинам для гарного врожаю. Зараз про таку лабораторію добрі господарі лише мріють.

- Гадаю, що нині фермерам не вистачає і такої лабораторії, і, власне, добрив. У нас хоч хімізація була на рівні, а зараз з цим важкувато. Тобто, я впевнений, що фермера не шкодять своїй землі. Але є різні господарства. І, як на мене, за хімізацією, оприскуванням та іншим, треба постійно слідкувати, - наголошує Анатолій Миргород.

Нині Анатолій Дмитрович «працює» у раді ветеранів, їздить з іншими пенсіонерами до шкіл, розповідає учням про тодішнє селянське господарство:

- Знаєте, досить дивно для мене було те, що діти слухають мої розповіді. І видно, що їм цікаво. Ставлять питання, цікавляться сільським господарством, землею. Більше, звісно, сільські діти. Адже в них у шкільному віці зазвичай вже є досвід роботи на землі. Тут нікуди не дінешся, батькам потрібно допомагати.

Саме в Олешках Анатолій Миргород багато років тому «пустив коріння», одружився, завів родину. Зараз виховує двох онуків. «Життя, як життя», - говорить він. Однак, все це життя проведено на землі й для людей, для гарних врожаїв, і стиглих нив. Життя «людини від землі», яка точно знає, що поля віддячують тим, хто працює на їхнє благо.

Єлизавета Адамчук