P90422 100057 1Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Можна по-різному ставиться до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але не можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших.

 

День Перемоги залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, а на скронях – сивина. Але вони пам'ятають ті страшні часи, хоча і не хочеться про них згадувати.

З кожним роком меншає число земляків, хто пройшов крізь вогонь боїв Великої Віт­чизняної, а День Перемоги все стає дорожчим. Ось і в селі Нова Маячка Олешківського району залишився один – Микола Олексійович Баран.

Йому вже виповнилося 92 роки. Микола Олексійович народився 17 лютого 1927 року в селі Нова Маячка і все своє життя прожив тут. Досить скромний чоловік, про свої бойові роки розповідає неохоче. Говорить, що службу довелося проходити 7 років. Призваний до лав армії був у 1944 році саме тоді, як визволили Нову Маячку від загарбників. Важкі роки служби не пройшли безслідно. Приймав участь у визволенні Західної України. Перемогу зустрів у Польщі. Микола Олексійович отримав тяжке поранення лівої ноги, яке по цей день дається взнаки. Звісно, для підтримки здоров’я ветерану необхідна медикаментозна допомога. Після закінчення служби повернувся в рідну Маячку та продовжив працювати на фермі. Має Микола Олексійович і родину: доньку та два сини. Сумує з приводу того, що дружина померла ще 25 років тому. Найбільша радість чоловіка – діти та онуки, які його люблять та поважають.

Піклується та допомагає всім ветеранам і ветеранська організація смт. Нова Маячка на чолі з Аврумуцоє Катериною Тимофіївною.

- В нашій ветеранські організації нараховується приблизно 1000 чоловік. З них 640 – це діти війни, року народження приблизно 1938-1941. Ще десь чоловік сто – це більш старші люди, яким біля 90 і більше років. Також літніми людьми у нас опікується соціальний захист. Там працюють шестеро жінок, які обслуговують стареньких, замовляють продукти і ліки. Є у нас 30 волонтерів – це 20 школярів та 10 чоловік з ветеранської організації. У раді ветеранів у нас 10 чоловік, і з школи, і з комунгоспу, з лікарні. Допомагає мені Неля Сергіївна Шайдюк, яка свого часу працювала секретарем сільської ради, – розповідає Катерина Тимофіївна.

Сама Катерина Тимофіївна лихоліття війни зазнала ще у дитинстві. Коли почалася війна їй було лише два з половиною роки. При вибухові частково втратила слух.

- Погано чути я стала ще з дитинства. В моєму селі Білозерського району, як зайшли німці, вони підірвали церкву та школу, а церква в нас була знана на всю область. Там було біля 20 келій, та дуже багато золота. Тож вони зігнали всіх жителів селища та зірвали цю церкву. А я з самого дитинства повинна бути скрізь попереду, вискочила від батьків. Після вибуху зруйнувався дах. Я з півроку не говорила і не чула. Батько мене і до школи носив на руках. Потім почала нормально розмовляти, а слух у мене і нині не зовсім хороший. Все одно на першій парті у школі, в інституті. Слух вже не можна вилікувати. А ще пам’ятаю, як тільки почали заходити німці, нас висилили, було село Пузирі, зараз, мабуть, Надєждівка. Батьків забрали. Зігнали до ферми, потім матерів вигнали, а дітей залишили і хотіли підпалити ферму, корови чи коняки там ще стояли. Потім матері, які залишились, почали викидати дітей у вікна, а вікна такі невеликі були. Тоді було сиро, дах не горів, тоді вони вирішили, що не будуть підпалювати, - згадує своє дитинство жінка.

Сьогодні Катерина Тимофіївна переймається проблемами ветеранів, допомагає вирішувати соціальні питання. Так, очолювана нею організація зай­мається питаннями медичного обслуговування ветеранів. Надають допомогу стареньким і волонтери, які приходять перед святами, допомагають прибирати в будинку і на подвір’ї. Крім того, Катерина Тимофіївна разом з Нелею Сергіївною беруть участь у всіх святкових заходах, які проходять у селищі. Це і День 8 березня, День села, День Незалежності, День Перемоги, День визволення, у День скорботи приходять до пам’ятника. Проводять зустрічі з школярами, розповідаючи про видатних та невідомих земляків. Ознайомлюють дітей з пам’ятними знаками в країнах Європи на честь земляків, які їх визволяли. До Дня Перемоги в Будинку культури завжди проходять цікаві концертні програми з нагоди свята. До свят та до дня народження ветерани отримують привітання. Та найбільшим досягненням та надбання ветеранської організації є Книга пам’яті, інформацію для якої збирали по крихтам.

- Ми три роки збирали матеріали для Книги пам'яті, об'їздили Нову Маячку велосипедом від краю до краю. Зібрали багато фотографій. Багато інформації надавали діти та внуки, - розповідає Катерина Тимофіївна.

На сільському кладовищі пам’ятники невідомому солдату дбайливо доглянуто членами організації. Крім того, встановлено ще 5 пам’ятників. Допомагає вирішувати нагальні питання раді ветеранів і сільська рада. Тож в щоденній роботі доводиться вирішувати різні проблеми. Проте, як говорить Катерина Тимофіївна, наразі існує питання подовження стіни пам’яті на Площі Слави. На стіні розміщені прізвища 500 загиблих воїнів, а потрібно занести ще 600 прізвищ. Існує проблема у фінансуванні.

На передодні видатних дат Катерина Тимофіївна вітає земляків зі святами та бажає мирного неба та здоров’я:

- Тільки щоб був мир, більше нічого. Щоб діти, внуки і правнуки не мали статусу дітей війни. Щоб вони не пережили те, що пережили ми. Щоб був мир на землі, щоб було чисте небо, щоб діти тільки сміялися. А ще, щоб були сльози тільки радості. А усім ветеранам, звичайно, здоров’я.

Світлана Шендрик