DSC 1380 1Народний аматорський жіночий вокальний ансамбль «Чарівниця» Виноградівського сільського Будинку культури в цьому році відсвяткує 30-річний ювілей!

 

Олександр Довженко про українську народну пісню казав так: «Українська народна пісня – це бездонна душа українського народу»… І, дійсно, краще не скажеш, бо в цій справі без душі – ніяк…

В цьому році своє 30-річчя святкує народний аматорський жіночий вокальний ансамбль «Чарівниця» Виноградівського сільського Будинку культури ім.Є.С.Матвєєва.

Тож, 30 років тому, в 1989 році, постановою колегії Хе­рсонської обласної адміністрації культури та туризму було створено народний аматорський колектив, до складу котрого ввійшло 9 жінок-виконавець. Керівником «Чарівниці» було призначено Сухіну Марію Миколаївну.

З 30 років своєї діяльності вже 20 років ансамбль має високе звання – народний.

Журналісти поспілкувалися з незмінним керівником ансамблю – Марією Миколаївною Сухіною.

DSC 1375 1

Розпочала свою розповідь керівник з того, що в ті часи 7 років у Виноградівському Будинку культури після закінчення Херсонського училища культури пропрацював відомий нині директор Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша Олександр Андрійович Книга. А от культурне «господарство» після того, як Книга перебирається в область, приймає сімейство Сухинів – Віктор Олександрович, чоловік Марії Миколаївни, та вона. Так було прийнято творчою родиною Будинок культури.

«Після Саші Книги, коли він зробив такий переворот серед молоді та взагалі в культурі, нам було легко, хоч і мали власний досвід. Ми вже працювали до цього і в Скадовському районі, доля закинула була нас і у Великолепетиський район, село Рубанівка Степова, це моя Батьківщина.Але так сталася доля, що ми повинні були допомагати і батькам чоловіка, і моїм батькам. В 1987 році ми переїхали у село Виноградове. І з тих пір ми нікуди не виїжджали. Вже більше 30 років…

Я вже так прижилася, що це начебто і моє рідне село, тут народились наші діти та онуки.

А тоді, коли Книга передавав нам свою спадщину, відомі колективи, ми справді переживали, аби Бог дав нам сили утримати той високий рівень», – згадує Марія Миколаївна.

З того часу так склалося життя, що Марія Миколаївна очолила будинок культури, зай­малася й організаторською діяль­ністю, чоловік – творчістю. Сумувати творчій родині не було коли: за мету поставили створити колективи, у які б ввійшли люди різного віку, від малечі до старшого покоління. Щоб зберегти фольклор – вирішили організувати ще й хор. Згадує керівник клубу, що пішли до хору вихователі дитячого садочка, вчителі зі школи, працівники культури, медики. Хор виступав на районних сценах. Створено було й творчу агітбригаду.

DSC 1033 1

«А в мене душа лежить до лірики, дуже любила та й нині полюбляю ліричні пісні. Тому я задумалась – так ми співаємо про хліб, про врожаї, про рідну землю, про країну, а так хочеться про кохання. І ось я та ці дівчата, які співали в агітбригаді, разом ми організували жіночий вокальний ансамбль. Спочатку він не мав назви. Так без назви років з п’ять і проспівали. А далі це і стала наша могутня «Чарівниця». Які тільки назви ми не перебрали – і Берізонька, і Калинонька, і Берегиня. Я дивлюся на дівчат, вони такі чарівні, такі молоді, та і вирішила, що буде «Чарівниця».

Коли колективу було 10 років, в 1999 році, «Чарівниця» отримали звання народного. Тоді серед сільських колективів Цюрупинського району – це перший колектив серед сільських, який отримав таке високе звання.

Співали, де тільки можна, завжди патріотичні пісні, не забували й про лірику. Люди нам завжди вдячні. Співає у нас зараз 8 дівчат.

Пам’ятаю склад і найперших виконавець: Дудченко Наталія, Стебловська Рімма, Лень Тетяна, Рябко Ірина, Саранча Наталія, Корнійчук Наталія, Кравченко Інна, Кисельова Валентина, Золотаревська Людмила, керівником була я – Сухіна Марія. Теперішній склад: Ратушна Інна, Коваленко Лариса, Онопрієнко Лариса, Пархоменко Інна, Кравченко Людмила, Фютак Тетяна, Безверхня Наталя, керівник той же – Сухіна Марія.

Це вчителі, завгосп дитячого садочка, викладачі, викладач музичної школи і музичний керівник дитячого садочка «Барвінок»»,- розповідає Сухіна Марія.

DSC 2145 1

Марія Іванівна дякує долі за своїх колег-виконавець, коротко описує кожну теплими словами, адже останній склад вже разом 10 років:

«Ось Ратушна Інна Миколаївна, вона працює музичним керівником у дитячому садочку «Барвінок». Вона співає з 2000 року. Захищала звання колективу. Чудовий голос, навіть сольні партії веде. Коваленко Лариса Олександрівна, Онопрієнко Лариса Борисівна – це вчительки початкових класів. Дуже чудові педагоги, полюбляють лірику, дуже люблять співати. Ми навіть буває проводимо заняття на базі школи, тому що вони заморені після роботи, а співом відпочивають… Частенько взимку йдемо у клас до Лариси Борисівни, там тепліше, ніж у Будинку культури. Всі вже звикли, що ми ходимо в клас, та що в школі наші пісні звучать. Є й шанувальниці у школі наші, на репетиціях слухають дівчата пісні, буває і сміємося, і плачемо разом… Людмила Володимирівна Кравченко – викладач дитячої музичної школи, спеціальність фортепіано, викладає сольфеджіо, теорію музики, музичну літературу. В неї ідеальний слух. Вона наш настройщик. Фютак Тетяна Ігорівна, тимчасово не працює, прекрасна жінка, але роботи має силу-силенну, бо город у неї і теплиці. Буває так, що і по телефону з неї співаємо, село є село, в кожного є господарство. Інна Анатоліївна Пархоменко теж непосидюча жінка, у неї і велике господарство, підприємством також займається, активно приймає участь у нашому творчому житті. Окрім того, вона являється і спонсором, допомагає нашим ветеранам. Всі у нас у колективі дуже чудові люди, співаємо душею, кожного разу піснею проживаєш життя…»

Сама ж творча діяльність для керівника «Чарівниці» та її колективу і є природнім життям, а зовсім не роботою, адже пісня – то частина їх душі. Тим більше, що українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Пісня заспокоює, розрадить, подарує мрію, і навіть долю…

Доля Марії Сухіною не те що пов’язана, вона переплетена піснею…

У маленької дівчинки Маріїї добре співала її мама, бабуся. Тож вже з першого класу її дитинство проходило на сцені, а першою піснею запам’яталися «Чорнобривці». У 1960-х роках вся сім'я з Тернопільщини переїхала на Херсонщину. Дівчинка перші 4 роки закінчила в Тернопільській області в селі Поручин і дуже боляче перенесла цей переїзд. Після закінчення середньої школи вступила у Херсонське училище культури, вивчала Хормейстерський відділ. Співала у знаменитій «Тавричанці».

«Так мені ця лірика засіла в душу, «Чарівниця» – це продов­ження «Тавричанки». Сили, виходить, Господь так дав… Доля поєднала з Віктором Олександровичем. Він закінчив І-й курс училища, його забрали в армію. А в 1973 році я поступила в училище, тож коли він відслужив в армії, він повернувся на ІІ-й курс продовжувати навчання. Казав колись, що не встояв перед моєю довгою косою… На ІІІ курсі одружилися, весілля було в Рубановці. Після закінчення ми, як подружжя, мали направлення у Велику Лепетиху, але Віктор не схотів, його тягнуло у Виноградове. Так вийшло, що поїхали в сусіднє село Птахівку Скадовського району. Пропрацювали там три роки. І тільки у 1987 році, коли помер батько чоловіка, довелося повертатися у Виноградове…

Віктор Олександрович також вів колектив «Веселі ложкарі», з якими ми багато місць об'їздили.

Зараз в нас така постанова, що якщо в тебе народний колектив, ти маєш вести колектив супутник. У Віктора Олександровича – це молодіжна група «Разом», де грає наш онук. Вони також об'їздили всю область, стали дуже відомими. Це є супутник «Веселих челбащан».

А супутником народного колективу «Чарівниця» – дитячий ансамбль «Тавричаночка». А зараз вже «Срібні дзвіночки», час іде, все міняється, але скрізь основною залишається пісня…

У «Срібних дзвіночках» співають дівчатка і хлопці. В основному – це діти з першого по четвертий клас.

Зараз ми готуємося до концерту до Дня матері, та будемо пробувати себе на великій сцені.

Так поруч з дорослими працюють і діти. Плани на майбутнє? Ми вже пенсійного віку, але ще є цей запал у душі, нам хочеться ще багато пісень поспівати, то ми ще попрацюємо та й разом з тим вже маємо молоді ще що передати. В основному – це любов до пісні. Село у нас гарне, пісню любить. Так і живемо…» – з блиском в очах розповідає керівник «Чарівниці»…

І керівнику, і творчому колективу «Чарівниці» бажаємо проспівати ще багато гарних пісень, і святкувати ще не один поважний ювілей, та все так же віддано любити пісню…

Спілкувалася Наталія Штихар